Після того, як Європейський парламент ухвалив міграційний пакт, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск підкреслив, що більшість євродепутатів схвалили рішення, попри спротив Польщі. Очільник польського уряду заявив, що у такому вигляді ці положення будуть неприйнятними для Польщі. Безпосередньо перед голосуванням Дональд Туск заявив, що польські євродепутати, пов’язані з його політичною групою, були проти цих рішень.
Половина європейських столиць, а також європейські інститути дзвонили до мене. (...) Однак я не зміню свою думку, особливо після подій останніх місяців, візового скандалу.
Одним з ключових елементів міграційного пакту став так званий обов'язок солідарності, що передбачає приймання мігрантів. Релокацію можна замінити фінансовим збором у розмірі приблизно 20 000 євро за кожну особу, яка не була впущена в країну. Більш детально про нові міграційні правила в інтерв’ю Польському радіо для України розповіла докторка з Центру досліджень міграції Варшавського університету Домініка Пщулковська-Мосьціцька.
Насправді це ціла серія положень, сотні сторінок. Я вважаю, що вони були створені, перш за все, для того, аби було легше контролювати, хто приїжджає на кордон. Якщо це людина, яка не має права отримати статус біженця, то ці положення мають полегшити її висилку. Чому я так говорю? В міграційному пакті, наприклад, є положення, в якому сказано, що процедура вступної перевірки буде дуже швидкою – сім днів. До осіб, які очікують на цю процедуру, і які перебуватимуть в якихось центрах для біженців, не будуть ставитися як до осіб, які перетнули кордон Європейського Союзу. Це ніби удавання, що ця людина не знаходиться в ЄС. Це зроблено для того, аби простіше можна було вислати тих, кого ми не визнаємо «гідними» захисту. В Польщі говорять майже виключно про питання релокації, яка, на мою думку, з погляду того, скільки людей приїде і до якої країни, є вторинною. Оскільки дискусія стосується саме цього, і Польща виступає проти саме цих положень, то варто пояснити: релокація тобто висилання людини, яка очікує на статус біженця, з однієї країни ЄС до іншої. Цього хоче, наприклад, Італія та Греція – країни на узбережжі Середземного моря, тому що до них припливають ці люди, і може скластися така ситуація, як у 2015-2016 роках, коли наплив був великим, і вони не могли справитися з розглядом цих заяв, з усією процедурою, і вони хотіли, щоб інші їх підтримали. Фактично Євросоюз вирішив це зробити, зазначу, що раніше, хоч і тимчасово, цей механізм вже діяв. Однак його масштаб, що прописаний в нових механізмах, незначний. Мова йде про 30 тисяч осіб в масштабах усього ЄС. Якби ми знову мали справу з ситуацією, що склалася у 2015-2016 роках, коли до південних кордонів ЄС прибуло мільйон осіб, то релокованими були б 30 тисяч мігрантів. З погляду Польщі, це означає, що на основі цієї процедури до нас би прибуло кілька тисяч. Ми б цього навіть не відчули. Уся ця дискусія між Польщею та Брюсселем стосується, перш за все того, хто буде приймати рішення: чи контроль над тим, хто до нас приїде, має Варшава, чи ми погоджуємося передати частину влади й визнати, що Європейська комісія в Брюсселі може сказати нам, що ми маємо прийняти певну кількість осіб. Якщо країна не хоче приймати мігрантів, то вона може підтримати охорону кордону чи європейську політику в цій сфері фінансово.
Домініка Пщулковська-Мосьціцька зазначає, що в Польщі політики говорять, що релокація є обов’язковою, але вона зазначає, що це не так.
Обов’язковим є прояв солідарності. Це буде обов’язковим, коли ці положення наберуть чинності. З польського боку, набагато важливіші положення, що стосуються полегшення висилки людей між країнами. Європейські положення до цього моменту були такими і такими залишаться: якщо хтось в’їздить через якусь країну, то в першій країні ЄС, до якої ця людина потрапила, вона має попросити про захист. Він або вона не може проїхати через Польщу і попросити про цей статус у Німеччині, адже, якщо у німців будуть докази того, що ця людина в’їхала на територію Євросоюзу через Польщу, то вони можуть вислати її або його в Польщу, щоб саме ця країна розглядала її заяву на отримання захисту. Ця процедура буде пришвидшеною, спрощеною. Я думаю, що з боку Польщі, це означає, що більше осіб може бути відправлено сюди з Німеччини.
Домініка Пщулковська-Мосьціцька зазначає, що проти релокації виступають Польща та Угорщина, інші країни Вишеградської групи утрималися від голосування, а всі інші країни проголосували за. Експертка в розмові з Польським радіо для України пояснила, як нові положення вплинуть на мігрантів:
Багато залежатиме від того, як ці положення будуть реалізовані. Складається таке враження, що у людей, які походять з країн, з яких зазвичай не отримують право на захист в Європі, виникнуть додаткові труднощі з тим, аби залишитися в Європі, перетнути кордон, оскільки більша частина цих осіб може бути вислана ще швидше. Питання у тому, чи права людини цих осіб не будуть порушені. Там є різні положення стосовно зберігання даних, фото, зокрема і дітей. Хтось може це використати для нестосовних цілей. Я вбачаю у цьому певні ризики для осіб, що хочуть отримати право на захист в Європі.
Я запитала у Домініки Пщулковської-Мосьціцької про те, чи нові правила можуть вплинути на права українських воєнних біженців в Європі:
Я не думаю, що так станеться, тому що, як ви знаєте, біженці з України підпорядковуються іншому законодавчому положенню. Вони не просять про захист, згідно з цією процедурою, про яку ми говоримо. Я думаю, що вплив буде незначний. Однак вплив може бути на інших осіб, що прибувають до ЄС через Україну або з України, але іншої національності.
Стефані Поуп, експертка Oxfam з питань міграції до ЄС, сказала, що цей пакет має мало спільного з правами людини, а більше стосується «засобів стримування, затримання та депортації». Вона додала, що правила, які були винесені на голосування за два місяці до європейських виборів у червні, були «дуже політичними і не базувалися на жодних доказах». Я запитала в експертки, чи погоджується вона з таким твердженням.
Безсумнівно, багато політиків вважає, що європейці не бажають приймати більше новоприбулих, особливо з інших континентів або з інших культур, або іншого віросповідання. Це проявляється в обмеженні законодавства, яке їх стосується. Я погоджуюся. Для осіб, що прибувають до ЄС, з’являється більше ризиків того, що їх права будуть порушені, а менше шансів на те, що Європа їх прийме.
Деякі коментатори та політики зазначають, що нові правила, спрямовані на зміну міграційної політики, підтримують порядок денний ультраправих і не захищають мігрантів. Експертка погоджується, що метою цього законодавства не є захист мігрантів.
Фактично, ці побоювання мігрантів призвели саме до цього. Я б сказала, що положення зміцнюють фортецю під назвою Європа, яка захищається від напливу людей ззовні. Звичайно, це обумовлено не економічною ситуацією чи демографічною, адже Європа потребує людей до роботи, а це обумовлено супільними побоюваннями, які підтримують ультраправі політики, але іноді не тільки вони.
Дар'я Юр'єва